Раціональне харчування дитини дошкільного віку.

Значення повноцінного харчування для гармонійного розвитку людини розуміли ще у давні часи. особливо важливою є правильна організація харчування для дитини дошкільного віку. Характер харчування дітей визначається, з одного боку, тим, що їх інтенсивний ріст вимагає великої кількості енергії, з іншого, деякою мірою своєрідним станом та функціонуванням шлунково-кишкового тракту. Сила, яка переробляє травні соки, у дітей менша, ніж у дорослих, кишечник слабше протистоїть дії бактерій, що потрапляють в організм з їжею, та інших шкідливих речовин. Тому розлади діяльності шлунково-кишкового тракту у дітей значно частіші і протікають важче, ніж у дорослих. У дошкільному віці вони можуть виникати при переїданні, особливо жирної їжі.

До 3 років асортимент продуктів харчування значно розширюється, кількість прийомів їжі скорочується (до 4 разів на день),  їжа вже не потребує такої ретельної переробки, як раніше – харчування все ще певним чином відрізняється від харчування дорослих. За умови нормального зросту і розвитку дитини (середні межі зросту і ваги відповідно віку) можна говорити про нормальне збалансоване харчування.

Суть такого харчування складають наступні правила:

1. Енергетична цінність їжі, яку вживає малюк, не повинна перевищувати енерговитрати організму.

2. У добовий раціон повинні входити харчові речовини у збалансованому вигляді. Тобто у співвідношенні, яке забезпечить оптимальні сполучення необхідних компонентів.

3. Засвоюваність харчових продуктів знаходиться в залежності від режиму харчування

У дошкільному віці зростає потреба в харчових речовинах. Тому в раціоні треба збільшувати кількість м’яса, круп, рибу, поступово знижувати потребу у молоці. Обробка також поступово змінюється, наближаючись до такої, як у дорослої людини. важливе місце в харчуванні посідає характер приготування страв. Закуски, приправи і соуси не повинні бути надто гострими. Вироби з риби, м’яса та овочів необхідно лише злегка обсмажувати і подавати на стіл 2 -3 рази на тиждень. Овочі для салатів слід нарізати дрібно і подавати до столу з рослинною олією або сметаною, посипати зеленню петрушки, кропу, з додаванням подрібненого часнику. У жодному разі не можна давати багато солодощів та солодких напоїв особливо в проміжках між їжею. Замість них можна дати дитині випити півсклянки яблучного чи морквяного соку, які багаті на вітаміни та мають сечогінну дію. Також важливо дотримуватись питного режиму, тому що вода з організму виділяється у дітей у великій кількості. Добова потреба у воді наприклад у дитини середнього дошкільного віку складає 1 літр.

Батькам необхідно знати, що при одноманітній їжі, в якій переважають білки, чи жири, чи вуглеводи. дитина не може нормально розвиватись. так, якщо переважають вуглеводи (каші, мучні вироби – хліб, печиво, булки) з надлишком цукру, то дитина швидко набирає вагу, повніє, але для її здоров’я це дуже шкідливо. Такі діти в’ялі, малорухливі, їх психомоторний розвиток відстає від розвитку однолітків, у них частіше виникають захворювання, особливо простудні; причому будь-яка хвороба протікає тяжче.

Отже харчування дитини обов’язково має бути різноманітним. Цього можна досягти не тільки застосуванням різноманітних продуктів, але й різних способів кулінарної обробки. Так, м’ясо і овочі можна вживати не лише в рубленому вигляді, але й шматочками, відвареними, чи тушкованими (рулет, гуляш, бефстроганов). З круп готують не лише каші, але й пудинги, запіканки, котлети. Частіше слід готувати комбіновані гарніри, які підвищують засвоюваність їжі.

Важливу роль відіграє також правильне сполучення обідніх страв. Якщо перша страва овочева – гарнір другої страви може бути з картоплі чи макаронів. Для раціону харчування має значення також пора року. Так навесні та влітку доцільно готувати страви зі свіжої зелені, овочів, фруктів, ягід. При цьому слід пам’ятати, що добовий раціон повинен включати певну кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінеральних речовин.

Температура страв, що подаються малятам, не повинна бути надто низькою. чи надто високою.

На сніданок дітям дошкільного віку рекомендовано давати яйця, страви із сиру, м’яса, риби, чай або кавовий напій з молоком, хліб з маслом, сиром. Обід за звичай складається з овочевого салату, м’ясного, курячого або рибного бульйону,  м’ясного суфле, котлет з гарніром та десерту (кисіль, компот, свіжі фрукти, ягоди, фруктове пюре тощо) У полуденок дитина може випити склянку молока або кефіру, з’їсти печиво чи булочку, фрукти, ягоди. На вечерю рекомендується давати овочеві або круп’яні страви в залежності від сніданку. М’ясні чи рибні страви, особливо смажені, ввечері давати не треба.

Вважається найбільш виправданим з точки зору повноцінності різноманітне харчування, яке повністю покриває витрати енергії і всі потреби організму, що стрімко росте.

Дитина витрачає різну кількість енергії,  залежно від характеру її діяльності. враховуючи це, ми можемо впливати на фізичний стан дитини: схильні до повноти повинні частіше прилучатись до рухливих ігор, багато ходити, бігати, їздити на велосипеді. Навпаки дітей із заниженою масою тіла (особливо хворих) слід застерігати від зайвої рухливості. Доцільно захопити їх розглядом картинок, почитати їм казку, прилучити малят до спокійних, зокрема, настільних ігор, малювання, ліплення.

На закінчення ще раз нагадаємо основні принципи раціонального харчування: воно  повинно бути не надлишковим, різноманітним, з достатньою кількістю вітамінів.

Синтетичні продукти харчування: солодощі, копчені ковбаси, м’ясні та рибні консерви тощо можуть стати небезпечними для дитини. Потрібно широко використовувати всі види круп, овочі, фрукти, рибу і, звичайно, всі види молочних продуктів. Не бажані для дошкільників солоні, м’ясні та рибні страви з гострими стравами. Ягоди, фрукти, соки й суміші  з шоколадом та іншими солодощами сиропи тощо краще давати дітям наприкінці або після харчування.

Усі харчові продукти рослинного та тваринного походження, які використовуються для приготування страв, мають бути доброякісними а свіжими, приготованими за технологіями, що сприяють збереженню їх харчової, поживної, біологічної цінності.

 

Пам‘ятайте - небезпеку для життя людини становить електроустановка будь-якого класу напруги.

Щоб уникнути нещасних випадків від ураження електричним струмом, необхідно знати та виконувати основні правила безпечного користування електроенергією.
Основне, на чому наголошують енергетики - електроенергетичні об‘єкти  не місце для дитячих ігор, які можуть закінчитися трагічно.

Щоб не піддавати  ризику себе і своїх дітей , запам'ятайте і розкажіть дітям прості правила електробезпеки:

* Ніколи не заходьте на територію і в приміщення електромережних споруд. Не відчиняйте двері огорожі електроустановок і не проникайте за огорожі та бар'єри. Це може призвести до сумних наслідків.
* Небезпечно для життя влазити на опори ліній електропередач, проникати в трансформаторні підстанції або підвали, де знаходяться електричні дроти.
* Не грайтеся поруч з лініями електропередачі, не розпалювати під ними багаття, не складайте поруч дрова, солому та інші легкозаймисті предмети.
* При виявленні провисання дротів, а також обірваного проводу, що впав на землю, відкритих дверей і люків електроустановок, а також пошкодженої опори необхідно негайно повідомити про це в район електромереж.  Наближення до обірваного проводу ближче ніж на 8 метрів, а тим більше дотик до нього небезпечно для життя.
* Перебуваючи на природі не можна рибалити поруч з лініями електропередач та наближатись до електроустановок.

* Не можна робити накиди  на дроти, розбивати ізолятори, відкривати сходові електрощити і ввідні щити, що знаходяться в під'їздах будинків.

На енергооб'єктах  ПАТ «Чернігівобленерго» знаходяться  попереджувальні знаки і плакати. Бувають випадки, що їх знімають з пустощів. Не робіть цього - не піддавайте небезпеці життя інших людей.

Найпідступніша властивість електричного струму та, що він невидимий, не має ні запаху, ні кольору. Він уражає несподівано, коли людина раптово замикає на себе електричне коло. Якщо Ви  раптово опинилися в зоні напруги, виходити з неї необхідно «гусячим кроком»: п'ятка однієї ноги повинна обов’язково торкатися носка другої не відриваючись від землі. 

Електрична енергія наш помічник у побуті. В оточуючому середовищі застосовується велика кількість електричних установок та електроприладів, користування якими вимагає знань певних правил. 

Завжди пам‘ятайте:

* Не можна заповнювати водою з водопровідного крана увімкнені в електромережу чайники, кавоварки, каструлі, тому що при одночасному дотику до увімкненого приладу й водопровідного крана людина може бути смертельно уражена електрострумом.

* Не можна защемляти електропроводи дверима, віконними рамами. Треба слідкувати, щоб проводи не потрапляли під ніжки  стільців, табуреток тощо. Це може призвести до нещасних випадків.

* Не можна бавитись з розетками та електричними приладами. Це смертельно небезпечно!

* Вилку з розетки не можна витягувати за шнур. 

* Не торкайтеся нагрівальних елементів приладів, що увімкнені в розетки. 

* Не торкайтесь проводів та кабелів, у який пошкоджена ізоляція. 

* Ніколи не замінюйте лампочку, не вимкнувши її.

Перша допомога потерпілим при враженні електричним струмом.

Якщо людина уражена електричним струмом, необхідно швидко звільнити потрепілого від дії електричного струму, оскільки від тривалості такої дії залежить важкість електротравми, в той же час діяти обережно, щоб не потрапити самому під дію струму. Найбезпечніший спосіб — вимкнути електроустановку, до якої торкається потерпілий за допомогою вимикача, рубильника чи іншого комутаційного апарату. 

У разі відсутності такої можливості, необхідно (Увага! При напрузі до 1000В!): 
перерубати провід, який торкається людини, сокирою або лопатою з сухим дерев’яним держаком. Відкинути провід палицею, дошкою чи будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм. При цьому бажано ізолювати себе від землі, ставши, наприклад, на сухі дошку, пальто чи гумову підстилку.

Можна відділити потерпілого від струмопровідних частин, відтягнувши його за одяг, якщо він  сухий та відстає від тіла. При цьому слід уникати дотику до металевих предметів і відкритих частин тіла потерпілого. В крайньому випадку, коли необхідно доторкнутись до тіла потерпілого, потрібно одягнути діелектричні рукавички або обмотати руку сухим одягом.
 

 

Увага! Звільняючи потерпілого від дії електричного струму, слід діяти однією рукою. 
 

Після усунення дії електричного струму, потерпілому слід надати першу допомогу,  попередньо викликавши „швидку допомогу”, а також повідомити про випадок черговому диспетчеру району електромереж (телефони диспетчерської  РЕМ нанесені на дверях всіх ТП, вказані у пам‘ятках  для населення, їх також можна дізнатися у диспетчерів служб 101, 102, 103, 109).

Після того, як потерпілого звільнили від дії електричного струму його кладуть на спину та з’ясовують чи є дихання і пульс. У разі необхідності проведення штучного дихання та масажу серця: Якщо допомогу надає одна особа, то на кожні два вдихання необхідно проводити 15 натискань на грудну клітку. За хвилину потрібно зробити не менше 60 натискань та 12 вдувань.

Якщо допомогу надають дві особи, то співвідношення дихання-масаж становить 1:5, тоб

то після одного глибокого вдування роблять п’ять натискань на грудну клітку.

Дітям від 1 до 12 років масаж серця  роблять однією рукою, в хвилину  від 70 до 100 натискань, а дітям до 1 року  —  від 100 до 120 натискань у хвилину двома пальцями (вказівним та середнім) на середину грудини або великими пальцями обох рук.Штучне дихання та зовнішній масаж серця необхідно робити до відновлення самостійного дихання та діяльності серця в потерпілого або до його передачі медичному персоналу.

Якщо немає можливості викликати медичний персонал, необхідно забезпечити транспортування потерпілого до найближчої лікарні. Перевозити людину можна лише за умови стабільного пульсу та дихання.

Пам'ятайте! При звільненні від дії електричного струму і наданні першої допомоги потерпілому  дорога кожна хвилина.Виконання цих простих вимог збереже життя Вам і Вашим дітям. Тож будьте обережні, цінуйте власне життя і здоров’я!

Консультація

 вихователя з фізкультури

Тема: Фізкультура на повітрі. Здоров’язберігаючий підхід.

Міцне здоров’я — важливе підґрунтя успішного всебічного розвитку дитини і розкриття її особистісного потенціалу. Однак, на жаль, ситуація щодо стану здоров’я юного покоління в Україні невтішна. Несприятливі екологічні, соціально- економічні, політичні, побутові та психологічні умови життя, матеріальна скрута, незбалансоване харчування в родині — все це негативно позначається на здоров’ї малят. До того ж, на погіршення стану здоров’я, затримку фізичного розвитку впливає недостатня рухова активність дітей, пов’язана передусім із сучасним “малорухливим” стилем життя їхніх батьків та нерідко низьким руховим навантаженням у дошкільному закладі. Водночас збільшується інтенсивність навчально-пізнавальної діяльності. За цих умов, надзвичайної ваги й актуальності набуває проблема зміцнення, поліпшення здоров’я дошкільнят, широке впровадження в освітній процес здоров’язбережувальних технологій.

Важливу роль у розв’язанні цієї проблеми відіграють фізкультурні заняття на свіжому повітрі їх можна проводити на ігровому майданчику, спеціально обладнаному фізкультурному майданчику, у зеленій зоні дитсадка чи сусіднього парку тощо. Фізичні навантаження у поєднанні з дією чинників зовнішнього середовища сприяють підвищенню імунітету дітей, адаптації організму до умов довкілля.

Мета фізкультурних занять на повітрі — оздоровлення дітей, розвиток у них рухових умінь та навичок, формування фізичних характеристик, зокрема витривалості, що сприяє розширенню функціональних можливостей серцево-судинної, дихальної систем, підвищенню працездатності і зміцненню здоров’я дітей загалом. В умовах більшого простору швидше закріплюються рухові навички, значно зростає амплітуда рухів, їхня інтенсивність, що дає змогу збільшувати фізичне навантаження.

ЁПравильно організовані заняття на свіжому повітрі забезпечують їхню високу моторну щільність (80-90%)

Фізкультура на користь у різну погоду .Організація фізкультури за межами приміщення залежить від пори року, погоди, вікових та індивідуальних особливостей дітей тощо.

У теплу пору фізкультурне заняття на повітрі проводиться через 15-20 хв після початку прогулянки (рухова активність має починатися після адаптації організму до погодних умов). У холодний період такі заняття доцільно проводити наприкінці прогулянки, щоб по закінченні діти швидко зайшли в приміщення. Також важливо, коли тепло, навчити дітей вправ на шикування та перешикування, щоб у холодну пору вони могли швидко орієнтуватися у просторі, узгоджено рухатися, чітко виконувати вказівки вихователя.

Несприятливі погодні умови негативно впливають на загальний стан і працездатність дітей. Тому в спекотну погоду не слід пропонувати дітям виконувати складні координаційні рухи, вправи на увагу, бажано зменшити кількість пробіжок. За умови високої вологості повітря варто добирати вправи, що стимулюють активність дітей. Коли надворі хмарно й похмуро, проводьте сюжетні ігри та вправи, які найбільше зацікавлюють малят і викликають у них емоційний підйом.        

Біг надворі — запорука здоров’я Обов’язковою складовою фізкультурного заняття на свіжому повітрі є біг (у середньому — 5 пробіжок). Різні види бігу (біг у повільному темпі, біг у середньому темпі, швидкий біг) мають комплексний позитивний вплив на фізичний розвиток та оздоровлення дитячого організму. Фізичне навантаження під час бігу легко дозувати, змінюючи швидкість, тривалість руху та відстань.

Повільний біг є важливим засобом формування у дітей витривалості. Під час повільного бігу діяльність дихальної і серцево-судинної систем повністю забезпечують потребу організму в кисневі. Тож, у разі систематичного повторення таких пробіжок покращується узгодженість роботи серцево-судинної і дихальної систем, від яких залежить рівень розвитку витривалості, підвищуються можливості організму дітей. Як зазначають російські вчені В.Фролов і Г. Юрко, щоб навчити дітей повільного бігу, треба постійно прискорювати їхню ходьбу, в результаті чого настає момент, коли бігти легше, ніж іти.

Біг у середньому темпі потребує значного постачання киснем м’язів та органів, що стимулює роботу легень, покращує рух крові, забезпечує регулярне чергування скорочення та розслаблення м’язів.

Швидкий біг сприяє розвитку в дітей спритності, витривалості, швидкості реакції. Доведено, що швидкість бігу дошкільнят з дорослішанням підвищується через збільшення не частоти, а довжини їхніх кроків. Тому для збільшення навантаження варто пропонувати дітям біг з високим підніманням колін, закиданням ніг назад, біг по розмітках, через перешкоди тощо. Вправляти дітей у бігові в швидкому темпі допомагають різноманітні рухливі ігри.

При плануванні різних видів бігу важливо враховувати рівень розвитку загальної витривалості дітей певної вікової групи. Тож протягом першого місяця занять варто пропонувати вихованцям пробігати лише половину рекомендованої дистанції. Упродовж другого місяця малюки вже можуть бігти всю дистанцію, але лише в повільному темпі. Швидкий і середній біг проводиться на півдистанції. Водночас у заключній частині заняття тривалість повільного бігу не повинна перевищувати 1-1,5хв

Загальнорозвивальні вправи — і корисні, і цікаві

Під час виконання дітьми загальнорозвивальних вправ у прохолодні дні має бути якнайменше зупинок, пауз, пояснень, показу, по-перше, аби не знижувати їхню ефективність, по-друге, щоб “розігріті” від фізичних навантажень малюки не переохолоджувалися. Тому зазвичай педагог обирає вправи, вже відомі дітям або подібні до них. Вихователь називає вправу, діти стають у вихідне положення і виконують її разом з вихователем та самостійно. Так само й рухливі ігри пропонуються ті, що були розучені раніше. Такі ігри і вправи діти, зазвичай, розучують на заняттях в приміщенні чи під час прогулянок.

Взимку загальнорозвивальні вправи, як правило, не виконуються. У цей час для підготовки організму до більшого м’язового навантаження можна пропонувати притоптування, присідання, підскоки, поплескування під час ходьби чи повільного бігу.

Правильне дихання. Тренувальний ефект фізкультурного заняття на свіжому повітрі залежить від правильного регулювання дихання дітей. Під час виконання дітьми фізичних вправ слід звертати увагу на поєднання рухів з диханням (піднімання рук угору, відведення в сторони, випрямлення, прогинання тулуба поєднуються з вдихом, а зведення, опускання рук, нахили, повороти тулуба — із видихом). При цьому не треба жорстко регламентувати дихання дітей, даючи команди “вдих”, “видих”, оскільки дихання — рефлекторний акт, а також регулюється самими рухами, що розширюють або звужують грудну клітку.

Упродовж заняття діти виконують різні види бігу, спортивні вправи та ігри, тобто мають досить велике фізичне навантаження. Цілком логічно, що під час виконання інтенсивних рухів діти дихають ротом. Дихання ротом дозволяє їм швидше ліквідувати кисневу недостатність, спричинену інтенсивною руховою діяльністю. Чергуючи вправи більшої і меншої рухливості, педагог має стежити за тим, щоб діти чергували дихання ротом і носом. Таке чергування потоків холодного і трохи зігрітого в носових ходах повітря в обмежених дозах є загартувальним засобом для дітей. Варто також систематично пропонувати вправи на відновлення дихання.

Украй важливо правильно організовувати фізкультурні заняття на повітрі, дотримуючись вищенаведених рекомендацій.

Подаємо зразок типової структури таких занять, що відповідає сучасним вимогам.

Типова структура занять з фізичної культури на свіжому повітрі

І.       Підготовча частина

Мета підготовчої частини заняття — активізація уваги дітей, забезпечення фізіологічної та психічної підготовки дитячого організму до основних фізичних навантажень, розвиток швидкості реакції, динамічного орієнтування у просторі, формування та закріплення навичок різних видів ходьби, бігу.

Складові елементи підготовчої частини

♦    Шикування в шеренгу (в холодну пору року не проводиться).

♦    Різні види ходьби у поєднанні з 3-5 дихальними вправами.

♦    Повільний біг (2~4 хв).

♦    Різні види бігу (можна поєднувати з простими видами стрибків).

♦    Ходьба у поєднанні з вправами на відновлення дихання.

♦    Перешикування (у коло або кілька колон) для виконання комплексу загальнорозвивальних вправ.

♦    Комплекс загальнорозвивальних вправ (5-6 вправ).

♦    Перешикування в колону.

♦    Біг у середньому темпі (2 хв).

♦    Ходьба у поєднанні з вправами на відновлення дихання.

II.   Основна частина

Мета основної частини заняття — навчання та вдосконалення основних рухів, розвиток фізичних характеристик дітей.

Складові елементи основної частини

♦    Виконання одного основного руху (новий або складний за координацією чи фізичним навантаженням).

 Біг у середньому темпі (2 хв).

♦    Виконання відомих дітям основних рухів (1-2 рухи).

♦    Біг у повільному темпі (2-3 хв).

♦    Гра великої рухливості (естафета).

III.   Заключна частина

Мета заключної частини — забезпечення поступового переходу дітей від стану збудження до стану спокою.

Складові елементи заключної частини

♦    Повільний біг (1-1,5 хв).

♦    Ходьба.

♦    Виконання 6-8 вправ на дихання.

Заняття на майданчику може складатися лише з рухливих ігор з різними основними рухами (заняття ігрового типу). Рухливі ігри (4-5) обирають з урахуванням типової структури фізкультурного заняття, а саме: ігри середньої рухливості (1-2); ігри великої рухливості (2-4); гра малої рухливості.

Пам’ятаймо! Заняття з фізичної культури на свіжому повітрі матиме тренувальний та оздоровчий ефект за умови дотримання типової структури заняття, передбачення та регулювання фізичного, психічного, емоційного навантаження, забезпечення позитивного психоемоційного стану дітей та високої моторної щільності заняття, правильного планування фізичних вправ, використання фізкультурного обладнання, врахування пори року, кліматичних умов, дотримання вимог до одягу та взуття (спортивна форма і взуття

 

Консультація для вихователів

Тема: Розвивальна роль педагогіки Марії Монтессорі

Педагогіка Монтессорі, також відома як система Монтессорі — система виховання, запропонована в першій половині XX століття італійським педагогом, вченим і філософом Марією Монтессорі. Методика Монтессорі ґрунтується на індивидуальному підході педагога до кажної дитини.

Марія Монтессорі (1870 – 1952 г.г.) – видатний італійський  педагог, яка створила нову педагогіку, яка в свою чергу набула поширення в багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні. Мету цієї педагогіки можна сформулювати таким чином: збудити в душі дитини людину, що дрімає в ній.  45 років свого життя і діяльності присвятила Монтессорі організації будинків дитини, пропаганді наукової постановки справи суспільного виховання. Основний принцип у розвитку дитини за М.Монтессорі є заклак дитини до дорослого: «Допоможи мені це зробити самій»

За Марією Монтессорі, процес развитку дитячої особистості поділяється на чотири етапи:

перший етап дитинства (0—6 лет);

другий етап дитинства (6—12 лет);

юність (12—18 лет);

дорослішання (18—24 года).

Кожен етап являє собою самостійний відрізок розвитку.

          Три провідні положення характеризують суть педагогічної теорії М.Монтессорі:

1.   Виховання повинне бути вільне.

2.   Виховання повинне бути індивідуальне.

3.   Виховання повинне спиратися на дані спостереження за дитиною.

        Забезпечення цих чинників – найголовніша задача виховання в дошкільному закладі та сім’ї. Спираючись на дані фізіології, антропометричні характеристики дітей від 3 до 7 років, вік, який М.Монтессорі визначає як «творчий», оскільки саме в цьому віці складаються  і зміцнюються всі головні сили і функції організму, педагог ставить задачу знайти засоби, щоб полегшити дитині її складну внутрішню роботу психічного пристосування, духовного зростання.

        Свій метод М.Монтессорі  характеризує як «науковий… по своїй суті і по своїй меті; це подальший ступінь прогресу, вихід з області фізіології, спроба застосувати те, що зроблене гігієною у області фізичного розвитку, до розвитку психічного».

       Техніка методу Марії Монтессорі витікає з природного фізіологічного і психічного розвитку дитини і направлена на виховання м'язів, виховання відчуттів і розвиток мови.

       У книзі «Метод наукової педагогіки, яка була застосована до дитячого виховання в Будинках дитини» Монтессорі підкреслює, що педагогічний метод спостереження заснований на волі дитини, яка може бути обмежена лише інтересами колективу. Звідси робиться висновок про те, що в дитині слід пригнічувати те, що може образити або нашкодити іншому, що носить характер грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони не виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.

       Педагог в Будинках дитини Марії Монтессорі – спостерігач і експериментатор. Він фіксує всі зміни, які відбуваються у фізіологічному і психічному розвитку дітей, поволі направляє його, помічаючи паростки нового в житті дітей, в потрібних випадках приходить на допомогу.

       Педагогічні ідеї М.Монтессорі своєю новизною і гуманістичною спрямованістю  захопили розум і душі педагогів різних країн. З її абсолютно незвичайним досвідом знайомляться, вивчають праці, які видані в Римі, інших містах Італії, в багатьох країнах світу. В першу чергу широке поширення набула  в  перші  два десятиліття нашого століття книга Монтессорі «Метод наукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинках дитини». Вона була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську, українську і інші мови народів миру.

     Широке розповсюдження і застосування знаходить дидактичний матеріал  М.Монтессорі, він стає учбовим матеріалом не тільки в роботі з дітьми, але й в підготовці вихователів на численних курсах, так званих «монтессорієвок».

       Практика  будинків дитини М.Монтессорі розповсюджується не тільки в Європі, але і в США, Канаді, Індії, Японії, набуває міжнародного значення.

       У Україні  до 1917 року система М.Монтессорі також одержала визнання. Її досвід освітлювався в педагогічних журналах (Київського товариства народних дитячих садів), видавалися її книги, з практикою будинків дитини знайомилися видатні діячі дошкільного виховання того часу  (Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.).

       Н.Д.Лубенец пропагувала метод Монтессорі  в Україні через журнал «Дошкільне виховання», де  вона виступила з аналізом положень її методу. С.Ф.Русова – в лекціях перед студентами Фребелівського жіночого педагогічного інституту, який функціонував в Києві аж до революції і потім ввійшов складовою частиною в Інститут Соціального виховання (нині Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова). У своїй книзі «Дошкільне віховання», виданій в 1918 році,  С.Ф.Русова аналізує метод дошкільного виховання Монтессорі в розділі «Сучасні дитячі садіння”.

       У роки становлення радянської школи, суспільного дошкільного виховання в Росії і Україні застосовувалася система Монтессорі, зокрема, поширена вироблена нею теорія вільного виховання, зберіглася практика підготовки педагогів по її методу. З початку 30-их років  ідеї Монтессорі були піддані забуттю, піддавалися критиці, як «буржуазні, реакційні», несумісні з новою системою виховання. Належна оцінка і повернення знов до системи Монтессорі відбувається в 60-ті роки завдяки праці А.П.Усової «Сенсорне виховання дошкільників» (Москва, 1963г.), в якому система Монтессорі аналізується з позиції сучасної дошкільної педагогіки в аспекті сенсорного виховання.

      Хотілося б детальніше зупинитися на тих основних поняттях, які використовувала Марія Монтессорі.

      «Наукова педагогіка, - писала Монтессорі, -  це щось невизначене. Про що лише говорять, але чого ще немає  насправді. Можна сказати, що до самого останнього часу це була лише інтуїція, лише натяк на науку, яка необхідно повинна визначитися. Серед експериментальних і позитивних наук, наукова педагогіка повинна зайняти своє певне місце».

       Читаючи праці М.Монтессорі  можна зробити висновок про те, то підготувати вчителя у дусі експериментальних наук – задача не з легких. Коли вчитель знайомиться навіть найдетальнішим чином з антропометрією і психометрією, створюється тільки штучний механізм, не більше. Тобто, якщо підготувати вчителя до експерименту таким шляхом, то все залишиться тільки в межах теорії. А у вчителі потрібно виховати швидше дух, ніж механічну майстерність ученого, тобто напрям підготовки повинен йти швидше у бік духу, аніж у бік механізму.

       Але недостатньо підготувати вчителя, потрібно ще підготувати і школу.

        Для того, щоб створити наукову педагогіку, необхідно, щоб школа давала простір вільним і природним проявам особи дитини, - в цьому і полягає істотна сторона реформи.

       Ніхто не стане стверджувати, що цей принцип вже зміцнився в педагогіці і в школі. Деякі педагоги висувають ідеї і невизначені вимоги свободи дитини, але істинне поняття свободи насправді ще не відоме вчителям. Свободу вони часто уявляють собі так, як її розуміють маси в своїх повстаннях проти тирана і рабства або в іншому, але все-таки обмеженому значенні: соціальна свобода завжди означає часткове звільнення: звільнення країни або думки. Поняття ж свободи, яка покликана надихати педагогіку, універсально, включає багато компонентів.

        Отже, підготовка викладача повинна йти рука об руку з перетворенням самої школи: підготувавши вчителів до спостереження і познайомивши їх з експериментальним методом, потрібно, щоб вони в школі могли спостерігати і проводити досліди. Тому основним в науковій педагогіці повинна бути свобода учня, яка давала б можливість безпосереднім проявам його особи. Марія Монтессорі сказала: «Якщо нова педагогіка повинна з'явиться в результаті вивчення особи дитини, то це вивчення вироблятиметься тільки таки способом, при якому воно полягатиме в спостереженні над вільною дитиною».

         Взагалі, дуже важливо встановити метод, техніку  і від їх застосування чекати результату, який повинен цілком витікати з досліду. Одна  з особливостей дослідницької науки в тому, щоб приступити до досліду без упереджених думок щодо випадкових результатів експерименту. Наприклад, якщо ми проводимо дослідження розвитку голови у школярів у зв'язку з різними ступенями їх розумового розвитку, то однією з перших умов цього досліду було б незнання до початку експеремента, які з досліджуваних учнів найбільш розвинені і які найвідсталіші. Це необхідно тому, що упереджена думка, ніби найрозвиненіші повинні володіти  розвиненішим черепом, неминуче вплинула б на результати дослідження.  «Хто ставить експерименти, - писала Монтессорі, - той повинен протягом них бути вільний від всяких упереджень і частково навіть від забобонів науки. Якщо ми хочемо побудувати експериментальну педагогіку, необхідно відректися від колишніх вірувань і у пошуках істини дотримуватися лише методу».

        Метод спостереження М.Монтессорі включає  методичні спостереження морфологічного розвитку дітей. Основа цього методу – свобода учнів в їх мимовільних, безпосередніх прояви. Маючи це на увазі, М.Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку і меблювання класу.

       Головним нововведенням в меблюванні школи М.Монтессорі стало скасування парт. Замість них були замовлені широкі столи на  восьмигранних ніжках, по їх довгій стороні поміщалося по двоє-троє учнів. Були також замовлені дерев'яні, легкі  витончені стільці,  дерев'яні крісла з широкими ручками. Ще одне з приладдя школи – умивальники, настільки низькі, що ними могли користуватися навіть трирічні малюки. Чорні дошки були підвішені так низько, щоб їх було видно навіть найменшим дітям; при кожній дошці - скринька з крейдою і ганчірочкою. Столики, стільці і крісла в школі М.Монтессорі були дуже легкі і легко пересувалися, цим самим, надаючи дитині право вибирати найзручніше для нього положення. Дитина могла розташовуватися, як їй зручно і як їй хочеться – що саме по собі є зовнішньою ознакою свободи і хорошим виховним засобом.

        Дисципліна в свободі – ось інший  важливий принцип будинків дитини М.Монтессорі. Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється від звичайно прийнятого. Раз дисципліна заснована на волі, значить, вона повинна бути активною. У будинку дитини М.Монтессорі учня називали дисциплінованим, коли він умів володіти собою і вільно розпоряджатися собою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Там дитина вчилася рухатися, а не сидіти нерухомо, таким чином, вона готувалася не до школи, а до самого життя. Тобто з дитини вироблялася людина самостійна і така, що легко справляється з повсякденним життям.

       Перші прояви особи необхідно оберігати і шанувати свято і благоговійно. А для цього необхідно не затримувати мимовільних рухів дитини і не нав'язувати їй чужої волі. При цьому, не маються на увазі даремні або шкідливі вчинки, які необхідно пригнічувати і знищувати.

       Мета будинків дитини – дисциплінувати для діяльності, для праці і добра, а не для нерухомості, пасивності і слухняності. М.Монтессорі говорила: «Не можна бути вільним, не будучи самостійним». Тому перші активні прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинні направлятися таким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність.

      У віці 3-х років дитина могла б багато в чому проявляти свою самостійність і свободу. Всяка педагогічна міра, придатна для виховання маленьких дітей, повинна полегшувати дітям шлях до самостійності. Потрібно учити ходити дітей без сторонньої допомоги, бігати підійматися і опускатися по сходах, підбирати упущені речі, самостійно одягатися, митися, вимовляти виразно слова і точно висловлювати свої бажання. Потрібно розвивати в дітях уміння домагатися своїх цілей і прагнень. Все це необхідно для вироблення самостійності і незалежності в дітях. Але якщо дитина чого-небудь не робить, то вона, очевидно, не знає, як це робити. Обов”язок вчителя по відношенню до дитини, згідно теорії М.Монтессорі, полягає в тому, щоб допомогти їй оволодіти всіма корисними для цього засобами.

       Що стосується нагород і покарань в будинках дитини, то М.Монтессорі писала наступне: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту істинну і єдину свою нагороду, яку ніхто не може відняти у нього, - зростання його людських сил і внутрішню свободу душі».

       Як покарання застосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, але так, щоб вона могла бачити цих дітей. Ізольованій дитині давалися всі іграшки і предмети, які вона хотіла, його оточували турботою. Така ізоляція, за відомостями М.Монтессорі, майже завжди заспокійливо діяла на дитину: «Не знаю, що відбувалося в душі цих ізольованих дітей, але  метаморфози з ними завжди відбувалися повні і міцні. А згодом вони гордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід і більше інших проявляти ніжність і прихильність до мене  і до вчительки».

         Отже, встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можуть проявляти свої природні схильності, керівнику необхідно перейти від спостереження до експерименту. Чим краще, в цьому випадку, вчителька підготовлена по експериментальної психології, тим легше їй буде вести урок.

       Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість. Друга характерна особливість уроків в школі М.Монтессорі – це простота, в уроці не повинне бути нічого, окрім абсолютної істини. Третя якість уроку – це об'єктивність, на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план, даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини. Основним керівництвом для ведення такого уроку повинен служити метод спостереження, що включає і свободу дитини.  Керівник повинен дотримувати двох умов, по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи урок, і, по-друге, не можна давати відчути дитині, що вона помилилася або не зрозуміла, тому що цим порушиться її природний стан, який необхідний вчителю для  психологічних спостережень.

        Що стосується харчування дитини, то згідно Монтессорі.  щоб успішно керувати розвитком дитини, було  б корисно надати школі право піклуватися  про дитяче харчування.

       Харчування маленьких дітей  повинно бути багате жирами і цукром: перші служать запасними речовинами, другий сприяє утворенню тканин, будучи допоміжним засобом при їх навчанні. Що стосується способу приготування їжі, то треба подавати продукти в подрібненому вигляді, оскільки дитина не має ще можливості цілком добре прожовувати їжу, а шлунок її ще не в змозі подрібнювати її сам. Після 3,5 років дозволяється давати м'ясо. Також за правило в будинках дитину  було встановлено, що діти повинні їсти тільки у встановлений час 2 рази на день: близько дванадцяти – поживний обід і легка закуска – в 4 години. Вдома дитина повинна харчуватися 2 рази: вранці і ввечері, причому вечірня їжа або вечеря повинна бути дуже легка, щоб дитину можна було незабаром покласти спати.

       Під гімнастикою і мускульним вихованням в будинках дитини М.Монтессорі малися  на увазі вправи, мета яких полягала в тому, щоб приходити на допомогу  нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або тих, які мають які-небудь вади дітей. При цьому дітей привчали вільно виконувати рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання: одягання, застібання  гудзиків, зав'язування шнурків, перенесення речей і т.п. Якщо коли-небудь, - писала М.Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхідним допоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років – найсприятливіший для її застосування період.

         Пристосування, які існували в будинках дитини – це круглі сходи (з не прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки і майданчик, мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору і вниз і ін. Також існували ігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка ( визначає правильність ходьби дитини) і ін.

         Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних інструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику (маршировка із співом) і вільні ігри (у які діти звичайно між собою грають).

        Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, які складають частину інших шкільних занять: обробка землі, догляд за рослинами і тваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають координовані рухи для розвитку спритності в пальцях.

      Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулювання дихальних вправ, тобто була направлена на постановку правильного дихання у дітей.

      Гімнастика губ, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильним рухам губи і язик під час вимовляння деяких основних приголосних звукосполучень; вона сприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухи знаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до правильної мови.

        Ручна праця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється від ручної гімнастики тим, що мета останньої вправляти руку, а першої – виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Одна служить для вдосконалення індивіда, інша – для збагачення навколишнього життя, але обидві тісно зв'язані, оскільки той, хто удосконалив руку, може виконувати корисну роботу.

       У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місць належить вихованню відчуттів. Вправи  по вихованню відчуттів, для того, щоб досягти своєї мети  повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і є головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тим самим у дитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М.Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, які не дратували і не викликали напруги у дітей.

        Мета виховання відчуттів – загострити  сприйняття предметів шляхом повторення вправ.

        Але як не бажано в основу понять покласти виховання  відчуттів, все ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цього Марія Монтессорі проходила з дітьми три періоди:

1.   Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір, говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові круги клали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила.

2.   Розпізнавання предмету по назві. Дитині говорять : дай мені синє, дай червоне.

3.   Запам'ятовування назви предмету. Показуючи предмет,  питали дитину, якого він кольори, і дитина повинна відповісти: червоний, синій.

        М.Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих і нормальних дітей на дидактичний матеріал визначається тим, що один і той же дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливим виховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання».

         Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в розподілі стимулів: починати треба з небагатьох, сильно контрастуючих стимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градації їх до все більш тонких і непомітних.

            Багато педагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі, але оцінка ця неоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала систему Монтессорі без критичного відношення, як досконалу, прийнятну для всіх. С.Ф.Русова разом з високою оцінкою загального методу Монтессорі виказувала і ряд критичних міркувань, піддаючи сумніву можливість перенесення її системи на грунт дитячих садів для дітей  інших національностей.   Кожний з педагогів вніс свій внесок  в розробку методики і практики суспільного дошкільного виховання, тому кожний з них, як ми вважаємо, мав право на свою позицію. Зрозуміло, що сучасний етап розвитку педагогіки і психології, зміни в житті суспільства початку ХХІ століття вимагають переосмислення деяких положень методу Монтессорі, адаптації їх до нових умов роботи дошкільних установ і шкіл.

Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення повноцінної життєдіяльності дитини. Сюди відносять архітектурно-ландшафтні та природничо-екологічні об'єкти; художні студії; ігрові та спортивні майданчики; конструктори; тематичні набори іграшок, посібників; аудіовізуальні та інформаційні засоби виховання і навчання.

Розвивальне предметне середовище має відповідати віковим особливостям дітей. Загалом, воно визначається взаємозв'язком таких складових:

1) продукти діяльності фахівців — художників, проектувальників, конструкторів, майстрів-оздоблювачів (твори мистецтва, меблі, інструменти, предмети, вироби прикладного мистецтва, посібники, іграшки);

2) результати діяльності персоналу дошкільного закладу і батьків з організації та оформлення побуту (облаштування зон, виставок, виготовлення посібників та іграшок-саморобок, декоративне оформлення кімнат до свят тощо);

3) результати участі дітей у створенні інтер'єру під керівництвом вихователя.

Особливо ефективним є модульне предметно-ігрове середовище. Прикладами предметів-модулів можуть слугувати легкі куби різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і середні за розміром модулі — “меблі-іграшки”. Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок, казкову печеру тощо. Середовище повинно пробуджувати у дітей активність, давати їм можливість здійснювати різноманітні види діяльності. Разом і тим, навколишнє середовище повинно при необхідності гасити надзвичайну активність, давати можливість відпочити. Тому розвивальне середовище передбачає наявність місця для релаксації. Це може бути і "куточок усамітнення" і затишна кімната з м'якими меблями і іншими елементами, які сприяють відпочинку. Емоційний комфорт підтримується і за рахунок організації виставок дитячих робіт (малюнки, аплікація тощо) всіх дітей, незалежно від рівня виконання.

Як відомо, незаповнене і безбарвне предметно-ігрове середовище справляє на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно-ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

У всіх гуманістичних теоріях та практиках дошкільного виховання минулих часів, як і сьогодні, проблемі створення предметно-ігрового середовища надавалося першочергове значення. "Без відповідного середовища немає конструктивної діяльності дитини, - пише М. Монтессорі - Оточення дитини - це не просто поєднання предметів для ігор або якогось їх застосування, оточення мусить мати цілісну форму (образ) і орієнтуватись на цілісне сприймання дитини, а не на суму його можливостей". Дитині не потрібне дороге середовище. Навпаки, в ньому має бути "визначена (окреслена) незавершеність, але не безформність".

Особливе місце у предметно-ігровому середовищі відводиться дидактичним, розвивальним матеріалам, які використовуються цілеспрямовано та спонукають до роздумів.

 

Консультація для батьків

Тема: І знову про безпеку дитини

Звичайно, найважливішим питанням для батьків є фізичне і психічне здоров’я їх малюків. Торкаючись теми виховання здорової дитини-дошкільника, неможливо пройти осторонь проблеми формування основ безпеки життєдіяльності малюка.

Відомо, що в будь-якому віці, а в дитинстві особливо, на людину чекає багато можливої небезпеки. Статистика свідчить, що в кожній країні гинуть щорічно сотні дітей від нещасних випадків, які трапляються не лише на вулиці, але й вдома. Проте більшість таких трагедій можливо і потрібно попередити, вживаючи елементарних заходів безпеки. Для того, щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка. Це важлива проблема, вирішити яку повинні дорослі, насамперед ви, шановні батьки. Заходи щодо попередження травм дітей необхідні так само, як елементарні вміння мами й тата надати першу допомогу своїй донці чи сину в той час, якщо лиха все ж таки уникнути не вдалось.

Що ж саме ми маємо на увазі, коли говоримо про безпечні умови  малюка вдома?

Зупинимось на конкретних аспектах цієї проблеми.

Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електричний струм може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатись (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток електродротів, що небезпечно  брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має бути обов’язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.

Меблі, по можливості, повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими. Крани газових пальників у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони взагалі будуть поза досяжністю дітьми.

Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитись у зачинених шухлядах під замками.

Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам’ятайте, що пігулки малюкам часто уявляються як цукерки. Не слід також часто давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтесь для господарчих потреб, мають бути під ключем.

Дитина 3 – 4 років обов’язково має бути навченою виконанню елементарних правил безпеки в довкіллі:

•  не кидати камінням і твердими сніжками,
•  не дражнити тварин,
•  не гратись з вогнем, не торкатись дротів, що лежать на землі,
•  не чіпати газових кранів,
•  під час переходу вулиці дивитись спочатку ліворуч, а потім праворуч,
•  ходити тільки по тротуарах,
•  не висовувати руки та голову і не нахилятись з вікон тролейбусів, автобусів, трамваїв, поїздів, автомобілів,
•  швидко переодягатись та змінювати взуття, якщо воно вже промокло,
•  не входити і не застрибувати в транспорт, який вже рушив з місця.

Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратись сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу звати на допомогу.

Часом небезпека може підстерігати дитину, здавалось би, із зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для здоров’я і життя дитини можуть бути звичайні іграшки. Так, деякі з них, особливо це стосується так званих, імпортних іграшок, які не пройшли сертифікат якості в Україні, фарбують шкідливими фарбниками. У середньому дошкільному віці діти ще іноді тягнуть іграшки до роту, і це призводить до тяжких отруєнь. У цьому аспекті доречно згадати про повітряні надувні кульки. Маски, виготовлені таким самим чином, викликають у дітей подразнення дихальних шляхів та екзему шкіряного покриву. Пухнасті м’які іграшки, як правило, виготовляють із синтетичних матеріалів, що протипоказані гігієнічними службами. Вкрай небезпечні і іграшки, що стріляють пістонами.

Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюків речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому, тощо. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі.

Поясніть дитині, що олівці і стрижні кулькових ручок не можна гризти.

Порада: купуючи іграшки, вимагайте сертифікат якості, який повинен бути у кожного продавця. Не женіться за дешевизною: краще менше іграшок, але якісних.

Перебуваючи поза домом, вивчайте місцевість, куди поведете малюка на прогулянку. Відпочиваючи біля відкритого водоймища, не залишайте дитину поза увагою.

Послідовно та поступово знайомте дітей з правилами дорожнього руху, привчайте переходити вулицю тільки на зелене світло.

Якщо ви вирішили завести собаку, оберіть породу, що любить дітей. Статистика останніх років жахлива: величезна кількість дітей, травмованих домашніми собаками, залишаються інвалідами на все життя. Найбільш небезпечними для малюків є вівчарки, російські борзі, лайки, доги тощо.

Привчайте дитину піклуватись про себе: з 3 – 4 років малюка слід знайомити з елементарними відомостями  про свій організм: як б’ється серденько та як його охороняти, чи багато в легенях повітря, яке воно корисне, як важливо мати красиву поставу та інші елементарні уявлення з розділяв анатомії та гігієни.

Розкажіть дитині про користь свіжого повітря, шкідливість пилу, формуйте потребу у житті в чистому приміщенні.

Покажіть малюку отруйні рослини,гриби, кущі, поясніть, чому неможна тягти до рота, куштувати невідомі ягоди, листочки, травинки. Корисно дізнатись також про шкідливих та небезпечних для здоров’я комах: кімнатну муху, лісового кліща, блоху, вошу тощо.

У разі,Ю коли нещасний випадок з дитиною все ж трапився, батьки мають не втрачати здорового глузду, не впадати в паніку і, по можливості, швидко намітити план своїх дій.

Найчастіше у дошкільнят бувають порізи і подряпини. Якщо при цьому немає кровотечі, рана не забруднена, найкращий засіб – промивання чистою (краще кип’яченою) водою, а потім перекисом водню.  При глибоких порізах та забрудненнях рани слід звернутися до лікаря. Під час кровотечі потрібно її зупинити шляхом підняття пошкодженої кінцівки та накладання пов’язки із стерильного бинта. При носовій кровотечі дитину слід посадити так, щоб голова була трохи нахилена назад, розстібнути комірець та накласти холодний компрес на перенісся або на потилицю, при цьому шморкатись та затискати хусточкою ніс не дозволяється. Пам’ятайте, що першу допомогу малюкові потрібно надавати при кожній подряпині чи порізі.

З побутових травм у малят найбільш трагічними бувають опіки., викликані гарячими рідинами або вогнем газового пальника. Тому каструля з гарячими стравами не можна ставити на край плити, а дитину слід навчити не підходити до плити і н гратись з сірниками, які, до речі, мають бути у недоступному для малят місці. У випадку невеликого термічного опіку потрібно накласти стерильну пов’язку на обпечену ділянку шкіри. При опіку великої ділянки шкіри дитині потрібно дати випити гарячого чаю, а потім доставити у лікувальний заклад. Хімічні опіки можуть бути викликані потраплянням до ротової порожнини каустичної соди, оцтової кислоти тощо. У такому випадку ротову порожнину і шлунок необхідно промити теплою водою та терміново доставити до лікарні.

Іноді діти отруюються якимись ліками або хімічними речовинами. Після виклику швидкої допомоги слід не перешкоджати блювоті або навіть спровокувати її, а потім дати дитині випити води для повторної блювоти. Покласти на живіт та ноги теплий компрес.

При всіх інших видах нещасних випадків терміново доставити дитину до лікувального закладу або викликати швидку допомогу.

Серед заходів безпеки дітей важливе місце посідає профілактика та попередження дитячих хвороб, у тому числі і інфекційного характеру. Важливо своєчасно робити щеплення, дотримуватись рекомендацій лікаря, терміново звертатись по медичну допомогу при перших ознаках хвороби.

Що для нас – педагогів, батьків – має бути дорожче за здоров’я наших вихованців, синів, доньок? Мабуть для кожного з нас не знайдеться нічого більш значущого. Саме тому ми, дорослі, не маємо морального права лишатись осторонь цього питання, яке завжди хвилювало кожну матір та кожного батька.

Безпека дитини – важлива та необхідна умова здоров’я малюка, а значить, і його повноцінного фізичного та психічного розвитку.

Інформацію про небезпеки, з якими може стикатись дитина у навколишньому середовищі, вихованці отримують у дитячому садку, як це передбачено діючим базовим компонентом навчально-виховної програми. Під час занять малят вже з молодшої групи вчать відрізняти небезпечні чинники довкілля та дотримуватись правил безпечного перебування вдома, в дитячому закладі, на вулиці, спортивному майданчику тощо; знайомлять із тим, як треба поводитись із невідомими предметами, речовинами, малознайомими особами; як потрібно звертатись по допомогу та ін.

Але для того, щоб убезпечити дітей від нещасних випадків як вдома, у побуті, так і на вулиці, батькам теж слід приділяти вирішенню цієї проблеми неабияку увагу. Ніколи не забувайте про це. Пам’ятайте, що насамперед вам, найближчим та найдорожчим для малюка людям, потрібно виховувати в дитині любов та повагу до себе і інших, вчити її піклуватись про себе та оточуючих, щоб попередити небезпеку травм, хвороб та різноманітних нещасних випадків.

 

Тема: Реактивна дитина

Характер (від грецького charakter - риса, ознака, прикмета, особливість) - індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даного суб'єкта спосіб поведінки у певних життєвих умов і обставин. Характер тісно пов'язаний з іншими сторонами особистості людини, зокрема, з темпераментом, який визначає зовнішню форму вираження характеру, накладаючи своєрідний відбиток на ті чи інші його прояви. Звідки береться характер дитини? Чи можна впливати на його становлення, чи можна формувати характер власного дитя? Таким питанням задаються багато батьків, які мріють про щасливе майбутнє своєї дитини.  У сучасній науці досі залишається відкритим питання про спадковий фактор формування характеру, тому розглядати характер дитини як певну спадкову зумовленість не доцільно.

 За одностайною думкою дослідників в усьому світі, на формування характеру дитини потужно впливають два чинники. Перший - біологічний, він реалізується через темперамент дитини. Темперамент - це вроджена характеристика. Реактивність, рухливість, стійкість психічної сфери дитини обумовлена саме темпераментом. Другий, не менш, а можливо навіть більш значимий чинник у формуванні людського характеру - соціальний. Цей фактор включає в себе:

•  вплив виховних підходів до дитини з боку батьків;
•  вплив особистості батьків на дитину як приклад для наслідування їх поведінці;
• характер взаємовідносин між людьми, що оточують дитину (у першу чергу, батьків);
• культурні традиції, прийняті в суспільстві, в якому росте і виховується дитина;
• норми, правила і пріоритети, прийняті в сім'ї і суспільстві.

 Цілком зрозуміло, що вплив сім'ї на формування характеру дитини велике, але не безмежне. Як би не намагалися батьки зробити з дитини жвавого активіста, якщо вона меланхолік від природи, у них нічого не вийде. Більш того, дитина сприйматиме їх спроби як насильство, стане тривожним, почне невротізіроваться ...

 Як же бути молодим, дбайливим і уважним батькам, що мріють про щасливе, веселе, розумне, життєрадісним і успішне дитину? У медицині є правило: "Не нашкодь!". На мій погляд, у питаннях виховання дитини батькам також варто керуватися цим правилом. Хочеться нагадати всім батькам:

1. Дитина прекрасна і внутрішньо гармонійна від народження. Вона керується своєю інтуїцією і інстинктами. Вона не вміє обманювати, хитрувати, маніпулювати. Всьому цьому вона навчається пізніше, завдяки своїм батькам;
2.  Дитина - це дзеркало, в якому, крім усього іншого, відображаються і педагогічні помилки батьків.

         Отже, перейдемо до участі батьків у формуванні характеру дитини. Як ми зрозуміли, в основі характеру лежить темперамент, як фундамент в основі будинку.

 Меланхолік  - досить повільний, задумливий, чутливий і вразливий. Його вища нервова діяльність характеризується відносною слабкістю та нестійкістю. Це означає, що така дитина має потребу в більшій кількості часу для того, щоб прийняти рішення, досягти бажаного результату і більш ранима, вразлива до негативних впливів зовні. Дитина-меланхолік більш схильна до плаксивості і смутку, ніж всі інші. Тим не менш, такі діти анітрохи не менш талановиті, ніж інші. Вони посидючі, в них добре розвивається творчий потенціал, але це творчість не носить видовищного, сценічного характеру, це творчість, скоріше, прикладна: малювання, ліплення, конструювання, вишивка, гра на музичних інструментах і т.д. Якщо малюка-меланхоліка виховувати відповідно до його біологічно закладених можливостей - вдасться виростити людину розсудливу, творчу, розумну, чуттєву і дбайливу. Якщо змушувати меланхоліка "співати зі сцени" і постійно конкурувати іншими дітьми, ставити їй занадто швидкий темп діяльності - вона стане ще більш плаксивою, більш тривожною, більш ранимою, почне замикатися в собі, ніби ховатися від навколишнього світу. Завдання батьків дитини-меланхоліка - допомогти їй адаптуватися в навколишньому світі і максимально використовуючи свій творчий потенціал.

 Флегматик  - схильний до задумі, дещо повільний, але досить стійкий по відношенню до дії стресових факторів. Він не так ранимий, як меланхолік, але так само, як і меланхолік, не схильний поспішати. Розсудливий, задумливий, не поспішає приймати остаточне рішення, може по кілька разів перевіряти правильність своїх дій. Наприклад, дитина-флегматик дуже повільно прибирає за собою розкидані іграшки, але прибирає їх дуже акуратно, складаючи кубик до кубика, на це їй не шкода часу. Її вища нервова діяльність характеризується відносною слабкістю і стійкістю. Так само як і меланхолік, він не прагне до лідерства і публічності. І якщо змушувати дитину-флегматика "співати зі сцени" - то "тільки в складі хору". Інакше вона відчуватиме дискомфорт. Флегматики, завдяки своїй посидючості та завзятості, мають багато шансів стати мислителями, вченими. Заохочення досягнень і допомогу в адаптації серед однолітків - це те, що повинні зробити батьки, щоб флегматик міг максимально реалізувати себе в житті.

Сангвінік  - сильний, від народження упевнений у собі, в міру наполегливий, енергійний. Його вища нервова діяльність характеризуються силою і стійкістю. Тому сангвінік має всі шанси стати лідером, публічною людиною, соціально-активної особистістю. Він швидко засвоює інформацію, швидко і легко знаходить їй застосування, стійкий в стресових ситуаціях. Ця дитина може і хоче "співати зі сцени", бути солістом, і, безумовно, її лідерський потенціал варто заохочувати. Проте захоплення сангвінікові варто час від часу нагадувати про важливі дрібниці, про які вона може забути. Дитина сангвінік - це активіст, вона намагається бути краще за всіх. У вихованні дитини-сангвініка варто особливу увагу звернути на формування почуття відповідальності, адже лідер несе відповідальність за тих, кого він повів за собою; на вміння бути уважним до дрібниць. Простіше кажучи, сангвініка потрібно навчити відчувати флегматиків і меланхоліків, адже вони будуть у його команді, він повинен їх розуміти і поважати, цінувати їх гідності, вміти пристосовуватися до їх більш повільного темпу. Сангвінік, якого виховали уважні відповідальні батьки, - соціально активна особистість, лідер, керівник, відповідальний і мудра людина.

 Холерик  - захоплюваний, стрімкий, яскравий і запальний. Вища нервова діяльність характеризується силою і нестійкістю. Дитина-холерик, так само як і дорослий холерик, схильний до швидких змін в настрої. Натхненний ідеями, радісний, прагне до перемоги, він може, зіткнувшись з труднощами, впасти у відчай. Він схильний до вибуховим реакцій, але  швидко заспокоюється. Всі холерики - яскраві особистості, як правило, прагнуть до публічності, мають активну життєву позицію. Це діти, які можуть і люблять "співати зі сцени", але погано переносять критику. Вони ранимі й вразливий. Якщо холерик стає лідером він, безумовно, щасливий, але в нього не вистачає терпіння бути уважним по відношенню до членів своєї команди, він може образити їх своєю запальністю. Батьки дитини-холерика повинні вчити її долати свої негативні емоції, не пригнічувати їх і не виявляючи безконтрольно. Важливо навчити холерика проявляти емоції в конструктивній, соціально прийнятній формі, це допоможе йому бути успішним і на додаток до своїх лідерським можливостей придбати повагу з боку оточуючих його людей. Діти-холерики, що навчилися конструктивно реалізовувати свої яскраві емоції, - це лідери у майбутньому, це яскраві творчі особистості, нестандартні, оригінальні, це генератори ідей.

 Які риси характеру батьки зазвичай хочуть бачити у своїй дитині? Напевно, всі батьки хочуть бачити свою дитину розумною, талановитою, лагідною, веселою, артистичною, слухняною, розсудливою і т.д. і т.п. Що потрібно робити, щоб дитина придбала всі перераховані вище якості?

 З моменту зачаття потрібно усвідомлювати, що дитина - це окрема від тата й мами особистість. У неї буде своя доля, свої інтереси, свої таланти, свої друзі, свої перемоги і свої поразки. Загалом - її потрібно готувати до досягнення її власних, а не ваших цілей;

 Завдання батьків - підготувати дитину до дорослого життя так, щоб згодом їй було легко долати будь-які труднощі. Відповідно, важливо формувати такі риси характеру, як працьовитість, цілеспрямованість, розсудливість.

 Якщо ви хочете, щоб ваша дитина була успішною  у житті людиною - працюйте над тим, щоб вона виросла впевненою у собі та своїх силах. Дитина повинна бути абсолютно впевнена, що її люблять, поважають батьки. Віддайте дитині відповідальність за її вчинки.

Розглянемо поняття активності та гіперактивності або реактивності дітей.

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно.

 

Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!"

Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі. Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями.

А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.

Отже, співставте:

Активна дитина

- віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;

- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;

- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;

- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);

- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).

Гіперактивна дитина:

- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;

- теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;

- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;

- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно;

- дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.

Причини гіперактивності (реактивності)

Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

 

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».До того ж, в деяких випадках реактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.

Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до неї в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.

Що ТРЕБА робити?

Почніть із себе. Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

«Ні» слову «ні». Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук. Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.

Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося. Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.

Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам! Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.

Емоційний і фізичний контакт. Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.

Розпорядок дня

 Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер.

Доручення і обов’язки

Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”).

Контроль над собою

Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

Уникайте емоційної перевтоми

Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.

Фізична активність

Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

Харчування

Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!

Власний куточок

Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.

ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці. ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!

 Батькам потрібно співвіднести свої вимоги з можливостями дитини (враховувати не тільки темперамент, а й вік дитини), для того щоб не травмувати її.  Орієнтуватися на здатності і переваги дитини. Розвивати ті таланти, в яких ваша дитина проявляє особливі успіхи, і підтримувати на хорошому рівні інші здібності дитини.  І, нарешті, найголовніше - потрібно любити і поважати свою дитину! Вона - це найцінніше з того, що ви залишите після себе!

Тема: Як запобігти розвитку гельмінтозів у дітей.

Щоб попередити розвиток гельмінтозів (глистяної хвороби) у дітей, потрібно, насамперед, дотримуватись всіх правил особистої гігієни. Руки дітей перед їжею завжди повинні бути чисто вимиті з милом, а нігті підстрижені коротко. Слід підмивати дитину на ніч і щоранку з милом, замінювати натільну та постільну білизну щодня, прасувати її гарячою праскою, здійснювати вологе прибирання приміщень із використанням крутого окропу. Якщо у когось в сім’ї виявлено глисти, слід терміново провести відповідне лікування і перевірити решту членів родини стосовно наявності цього захворювання. Відповідні дослідження корисно проводити час від часу і серед дітей, у яких немає ніяких хворобливих відчуттів, тому що в ряді випадків гельмінтози можуть протікати безсимптомно, приховано.

Під час приготування їжі потрібно, щоб м’ясо і риба підлягали достатній кулінарній обробці. Овочі і фрукти, що вживаються в їжу сирими, мають бути ретельно вимиті.

Для того, щоб запобігти зараженню від домашньої тварини, чотириногим улюбленцям слід періодично проводити курс відповідного профілактичного лікування. також дітям потрібно повсякчас нагадувати про необхідність мити руки одразу ж після забав з домашніми тваринами.

 

 

 

Консультація для батьків

Тема: Рухова активність – основа здорового способу життя дитини

У наш час кожній людині відомо, що фізкультура і спорт корисні для здоров’я. Що ж стосується ролі руху для фізичного і психічного розвитку дитини, то про це наголошується майже в усіх книгах про виховання дітей.

Дійсно, неможливо уявити здорову дитину малорухливою. Встановлено, що кожен руховий акт здійснюється в просторі і часі, тому дитина. яка активно рухається, отрмує можливість набути за певну одиницю часу більшого об’єму інформації, що, як наслідок, сприяє прискореному розвитку психіки. Фахівцями доведено також взаємозалежність рухової активності і розвитку мовлення. Рухова активність збільшує словниковий запас, сприяє більш осмисленому розумінню слів, формуванню понять, що покращує психічний розвиток дитини.

Таким чином можна виділити наступні основні моменти у впливі рухової активності на організм дитини. Це створення енергетичної основи для росту і розвитку та сприятлива стимулююча дія на формування психічних функцій. Такі положення в сукупності забезпечують і оздоровчий ефект фізичних вправ.

Фізичний розвиток дітей проявляється в таких основних властивостях, як сила, швидкість, спритність, гнучкість, витривалість. Кожна з цих властивостей сприяє зміцненню здоров’я.

Суттєвий позитивний вплив на підвищення витривалості, наприклад, мають фізичні навантаження у вигляді повільного бігу та стрибків. Але чи доцільно рекомендувати біг малюкам середнього дошкільного віку? Нині доведено як доцільність, так і оздоровча ефективність використання спочатку елементів, а потім і повноцінних, але не дуже тривалих комплексів бігових навантажень у повільному темпі (швидкість 7 – 8 км/год).

Починати такі вправи можна вже на 3-му році життя, чергуючи їх з ходьбою, стрибками, дихальною гімнастикою, підкиданням дрібних предметів. Дистанція перших пробіжок не повинна перевищувати 40-50 м.  Звичайно, проводити такі заняття краще в ігровій формі. Важливо підкреслити, що найбільший оздоровчий ефект дають сюжетні ігри з тривалим біговим навантаженням (наприклад, хтось із дорослих зображує літак, коня, катер) Важко переоцінити значення для дітей таких відомих ігор, як «Квач», «Гілка», «класики», «Мотузочка». Багато цікавих рухливих ігор проводяться з предметами (м’яч, скакалка)

Важливо, щоб в іграх малюків брали участь дорослі, здатні створити навколо себе атмосферу радості. У цих заняттях навантаження збільшується поступово, але не шляхом подовження дистанції, яку пробігає дошкільник, а шляхом повторення її 2-3 рази протягом 1 заняття. На 4 – 5 році життя можна перейти до більш тривалих пробіжок. спочатку до 80 – 100 м, а потім до 150 – 200 м.

Якщо батьки зацікавлені у зміцненні здоров’я дитини, варто додатково вводити в режим дня біг. Коли це можна робити? Насамперед, після повернення з дитячого садка дитині обов’язково треба дати можливість побігати і пострибати. непогано, якщо це буде проходити у формі веселої гри, жартівливого змагання з мамою чи татом. Циклічні вправи обов’язково треба включати до комплексу ранкової гімнастики (з 5 року життя), яку краще проводити на свіжому повітрі, знову ж таки, разом з батьками. Зарядка має закінчуватись водними процедурами.

Позитивну оздоровчу дію мають і інші циклічні вправи, наприклад, лижні прогулянки. У таких фізичних навантаженнях бере участь велика кількість м’язів.

Наступним видом корисних навантажень, що мають суттєву оздоровчу та загально розвиваючу дію, є плавання. Цей вид спорту має ту перевагу, що ним можна займатись у будь-якому віці. Плавательні навантаження зміцнюють м’язи серця, покращують кровообіг. Плавання є ефективним засобом профілактики і навіть лікування порушень постави. Встановлено також, що плавання має позитивний вплив на процес росту дитини

При навчанні дитини плавання перш за все слід подбати про її безпеку на воді. Для цього використовують басейни глибиною 50 – 90 см. Краще – відкритий басейн з підігрівом води. Усі вправи проводяться на мілкому місці і тільки в бік берега. Не можна залишати дитину біля води без нагляду ані на хвилину. Краща температура води під час занять – 27 градусів. Тривалість занять визначається поведінкою дитини: як тільки з’являється легкий озноб, послаблюється увага, потрібно одразу ж зробити перерву. Тіло малюка треба розтерти рушником, одягти на нього теплий одяг. За звичай перші заняття не повинні перевищувати 7 - 8 хвилин, поступово їх можна подовжити до 15 – 20. Навчання плаванню складається з кількох етапів. Спочатку потрібно провести кілька вправ, що імітують плавальні рухи на суші. Завданням наступного етапу є освоєння дитиною води та плавання рухам у ній (ковзання, пірнання, дихання у воді, пересування тощо).

Вид циклічних вправ, які мають засвоїти діти 4 – 5 років – це їзда на велосипеді. Малятам 3-4 років рекомендується пересування на 3колісному велосипеді. Цей процес приносить дітям не абияке задоволення, а також зміцнює м’язи кінцівок, розвиває фізичні якості. Діти-велосипедисти стають більш сміливими та наполегливими і отримують безліч позитивних емоцій завдяки своєму триколісному другу.

Отже заняття спортом з дітьми можуть бути різноманітними, головне – їх послідовність, систематичність, вірна організація. Коли та як відвести час для фізкультурних занять з малюками? що стосується робочих днів, то кілька хвилин на ранкову зарядку і пів години на вечірні ігри з дитиною може без зусиль знайти навіть найбільш зайнятий батько. Потрібно тільки мати бажання для цього. У вихідні дні, і особливо під час відпустки ефективним оздоровчим засобом може бути туризм – фізичні тренування на лоні природи. До бbудь-якого, навіть щоденного підходу треба підготуватись всією родиною, при чому діти повинні бути активними учасниками цих приготувань – збирати рюкзаки, іграшки. спортивне приладдя, брати участь у виборі маршруту так, щоб він проходив по цікавих місцях (ліс із чистим повітрям, водоймища). Дуже важливим є правильний вибір взуття для дитини, яке повинне бути легким, зручним, міцним, не здавлювати ногу дитини. У рюкзаку дитини знаходиться змінний одяг, рушник та всі необхідні предмети. Вага рюкзака для дитини 4 – 5 років не повинна перевищувати 1 – 1,5 кг.

Перед тим, як вирушати у похід, дитина має бути навчаен правильній техніці ходьби. Особливої уваги та обережності потребує ходьба лісом. малюк повинен слідкувати за тим, хто іде попереду нього, іти з опущеними руками. дивлячись під ноги та орієнтуючись на місцевості. Діти йдуть одразу за тим, хто головує в колонні. Дистанція походів для дитини 3 – 4 років не повинна перевищувати 3,5 – 4 км при швидкості пересування до 3 км/год. Поступово відстань можна збільшувати до 6 – 7 км.

Під час походу варто не поспішати, заохочувати дитячу допитливість, розповідати про дерева, квіти, тварин та інших  мешканців лісу. Не варто ходити мовчки, краще щось розказувати чи розучувати під час подорожі вірші, співати пісні. Разом з тим слід намагатись підтримувати ритм пересування, інакше діти швидко втомляться. Першими ознаками стомленості є капризи і плаксивість. Тоді краще зупинитися для короткого відпочинку. За звичай через 30 – 40 хвилин після початку ходьби організовується перший привал протягом 15 – 20 хвилин. Після відпочинку діти можуть випити води і погратись. Найбільш популярні ігри з м’ячем, ходьбою навшпиньки, тримаючись витягнутими руками за протягнуту між деревами мотузку, ходіння по колоді з різних боків, тощо. Остання гра з дітьми проводиться разом з дорослими.

При хорошій підготовці до походу та правильній його організації малюки не лише отримують неабияке задоволення, позитивний емоційний настрій, відкривають для себе багато нового і цікавого,  пізнаючи світ, але й суттєво покращать стан фізичного і психічного здоров’я.

Який саме вид спортивного оздоровлення принесе більше користі вашому малюку – вирішувати вам, батькам. Але пам’ятайте, що умовою ефективності тих чи інших фізкультурних занять і вправ є стійке бажання дитини займатись ними та ваш особистий приклад і допомога в цьому.

Сподіваємось, що ви зможете зробити правильні висновки, і, виховуючи дитину, не забуватимете приділяти належну увагу її оздоровленню і повноцінному фізичному розвитку.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ТЕМА: БЕЗПЕКА ВАШОЇ ДИТИНИ

Що може бути дорожчим, ніж життя і здоров’я дітей? Для кожного з нас не знайдеться нічого більш значного. Безпека дитини – важлива та необхідна умова здоров’я малюка, а значить його повноцінного фізичного та психічного розвитку. Для того, щоб убезпечити дітей від нещасних випадків як вдома, в побуті, так і на вулиці, батькам треба приділяти неабияку увагу вирішенню цієї проблеми. Пам’ятайте, що насамперед вам, найближчим і найдорожчим людям потрібно виховувати в дитині любов та повагу до себе, інших людей, вчити її піклуватись про себе та оточуючих, щоб попередити небезпек травм, хвороб та різноманітних нещасних випадків.

Відомо, що в будь-якому віці, а в дитинстві особливо, людину підстерігає багато небезпек. Статистика свідчить, що в кожній країні щорічно гинуть сотні дітей від нещасних випадків, які трапляються не тільки на вулиці, але й вдома. проте більшість таких трагедій можна і потрібно було попередити, вживаючи елементарних заходів безпеки. Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, потрібно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка.  

Суттєву небезпеку для дитини являє електричний струм. Поговоріть з дитиною про  те, що електричний струм може бути одночасно другом і ворогом для людини. Поясніть, що не можна торкатись (особливо мокрими руками) електропроводів, розеток та електрод ротів; що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщенні, де живуть діти, має бути обов’язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.

Меблі, по можливості, повинні бути без гострих кутів. Двері на балкон, за відсутності в кімнаті дорослого, повинні бути зачинені.

Крани газових пальників у кухні повинні також бути закриті. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітей.

Усі гострі, ріжучі, колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитись в закритих шухлядах під замком.

Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам’ятайте, що таблетки і пігулки часто уявляються дітям як цукерки. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтесь для домашніх потреб, мають бути під замком.

Дитина з 3 – 4 років має бути навчена виконанню елементарних правил безпеки в довкіллі:

•  не кидати камінням і твердими сніжками;
•  не дражнити тварин;
•  не гратись з вогнем, не торкатись дротів, що лежать на землі;
•  не чіпати газових кранів;
•  під час переходу вулиці дивитись спочатку ліворуч, а потім – праворуч;
•  ходити тільки по тротуарах;
•  не висовувати руки та голову і не нахилятись із вікон автобусів, тролейбусів, трамваїв, поїздів;
•  не входити та не застрибувати в транспорт, який вже рушив з місця;
•  швидко переодягатись та змінювати взуття, яке вже промокло

Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що жодного разу не можна гратись сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу кликати на допомогу.

 Часом небезпека може чекати дитину, здавалося б, із зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для життя і здоров’я малят можуть бути звичайні іграшки. Так, деякі з них, особливо це стосується «імпортних» іграшок, які не пройшли сертифікат якості в Україні, фарбують шкідливими фарбниками. Деякі діти-дошкільники тягнуть іграшку до рота, що призводить до тяжких отруєнь. У цьому аспекті доречно згадати про повітряні надувні кульки. Маски, виготовлені таким самим способом, викликають у дітей подразнення дихальних шляхів та екземи шкіряного покриву. Пухнасті м’які іграшки, як правило, виготовляються із синтетичних матеріалів, що протипоказані гігієнічними службами. Вкрай небезпечними є іграшки, що стріляють (з пульками, дротиками, пістонами). Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для дитячого організму речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та інших. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються, мають гострі краї, або надмірно важкі. Порада: купуючи іграшки, вимагайте сертифікат якості, який обов’язково повинен бути у продавця. Цей документ гарантує гігієнічність та безпеку. Не женіться за дешевизною: краще менше іграшок, зате якісних.

Поясніть дитині, що олівці і стрижні кулькових ручок не можна гризти.

Перебуваючи поза домом, вивчайте місцевість, куди прийдете з малюком погуляти. Відпочиваючи біля відкритого водоймища, не залишайте дітей без нагляду поза увагою.

Послідовно та поступово знайомте дітей з правилами дорожнього руху, привчайте переходити вулицю тільки на зелене світло.

Якщо ви вирішили завести собаку, обирайте породу, що любить дітей. Статистика останніх років жахлива: величезна кількість дітей, травмованих домашніми собаками, залишаються інвалідами на все життя. Найбільш небезпечними є вівчарки, російські борзі, лайки, доги тощо. Привчайте дитину піклуватись про себе. З 3 – 4 років малюка слід знайомити з елементарними відомостями з анатомії, фізіології та гігієни людини. Як б’ється сердечко та як його охороняти; чи багато в легенях повітря, яке повітря корисне, як важливо мати красиву поставу. Розкажіть дитині про користь свіжого повітря, шкідливість пилу, формуйте потребу жити у чистому приміщенні.

Покажіть малюку отруйні рослини та гриби, кущі. Поясніть, чому не можна тягти до рота (куштувати) невідомі ягоди, листочки, травинки. Корисно дитині дізнатись також про шкідливих та небезпечних для життя комах: кімнатну муху, лісового кліща, блоху, вошу тощо.

У разі, якщо нещасний випадок з дитиною все ж таки трапився, батьки мають не втрачати холоднокровності, не впадати в паніку і, по можливості, швидко намітити план своїх дій.

Найчастіше у дітей-дошкільнят бувають порізи і подряпини. Якщо при цьому немає кровотечі, рана не забруднена, найкращий засіб – промивання чистою, краще кип’яченою водою, а потім – перекисом водню. При глибоких порізах, забрудненнях рани слід звернутись до лікаря. Під час кровотечі потрібно її зупинити шляхом підняття пошкодженої кінцівки та накладання пов’язки із стерильного бинта.

При носовій кровотечі дитину слід посадити так, щоб голова була трохи нахилена назад, розстібнути комірець та накласти холодний компрес на перенісся або на потилицю, при цьому шмаркатися чи затискати хусточкою ніс не дозволяється. Пам’ятайте, що першу допомогу малюкові потрібно надавати при кожнім подряпині чи порізі.

З побутових травм у малят найбільш трагічними бувають опіки, викликані гарячими рідинами або вогнем газового пальника. Тому каструлі з гарячими стравами не можна ставити на край плити, а дитину слід навчити не підходити до плити і не гратись сірниками, які, до речі, повинні знаходитись у недоступному для дітей місці. Під час невеликого термічного опіку потрібно накласти стерильну пов’язку на обпечену ділянку шкіри. При опіку великої ділянки шкіри дитині потрібно дати випит гарячого чаю, а потім доставити в лікувальний заклад. Хімічні опіки можуть бути викликані потраплянням до ротової порожнини каустичної соди, оцтової кислоти тощо. У такому випадку рот і шлунок необхідно промити теплою водою і терміново доставити дитину до лікарні. Іноді діти отруюються якимись ліками чи хімічними речовинами. Після виклику швидкої допомоги слід не перешкоджати блювоті, або навіть провокувати її, потім дати дитині випити води для повторного блювання. На живіт та на ноги покласти теплий компрес. При всіх інших видах нещасних випадків терміново доставити дитину до лікувального закладу або викликати «швидку допомогу».

Серед заходів безпеки дітей важливе місце посідає профілактика та попередження дитячих хвороб, у тому числі інфекційного характеру.

Інформацію про небезпеки, які можуть спіткати у навколишньому середовищі, вихованці отримують у дитячому садку, але ефективність цих заходів значною мірою залежить від співпраці у цьому напрямку педагогів дошкільного закладу і батьків.

 

Дискусія для батьків

Тема: Як виховати малюка самостійним

Даремно чекати, що дитина буде до якогось віку слухняно робити все, що їй кажуть дорослі, а потім, в один хороший день, раптом стане самостійною, навчиться сама ставити перед собою ціль і приймати обдумані рішення. Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли самостійними, то нам потрібно вчити їх не тільки побутовій самостійності, але й вмінню самостійно одягатись, їсти, застилати ліжко, виконувати нескладну домашню роботу. І не тільки вмінню самостійно спілкуватись, але й ще вмінню самостійно приймати рішення і нести відповідальність за наслідки своїх дій. Перш за все ми повинні показувати дитині ті можливості, які є в неї в тій чи іншій ситуації та надавати їй право самій обрати, як вчинити. При цьому обов’язково слід обговорювати з нею наслідки, до яких можуть призвести її дії. Наприклад: «Ти хочеш розібрати машинку?  Добре, вона твоя – можеш розбирати. Але тільки врахуй, що потім вона може не зібратись, і ти залишишся без машинки. Вирішуй сам».

У дитини обов’язково повинна бути частина життя, де вона сама приймає рішення і несе відповідальність за них. Наприклад, вона сама може вибирати, коли буде вчитись, або прибирати (проте слід заздалегідь домовитись про крайній строк), як розділити на кілька днів смачний десерт, в якому одязі ходити вдома, а в якому – на прогулянці. Звичайно, її вибір не завжди буде кращим, і час від часу вона буде робити помилки. У таких випадках необхідно обговорити з дитиною, чому її дії привели до негативних наслідків і як потрібно поступати в майбутньому. Інакше, якщо ми завжди будемо вирішувати за дитину та відберемо у неї право на помилку – дитина не навчиться приймати обдумані рішення, а буде або підкорюватись навколишнім, або діяти імпульсивно. Дуже корисно планувати потрібні справи разом з дитиною. Наприклад, якщо ми хочемо, щоб дитина вчилась, не потрібно вимагати від неї, щоб дитина відклала свої справи і почала вчити вірш прямо зараз. Буде набагато краще, якщо ми запропонуємо: «Донечко, давай вирішимо, коли ми з тобою будемо вчити вірш». Тоді дитина сама намагатиметься виконати прийняте рішення, оскільки буде відчувати його як своє.

Дитина вчиться самостійно приймати рішення не тільки в повсякденному житті, але й під час гри. Перш за все це відноситься і до сюжетно-рольових ігор і до ігор з правилами, як настільних, так і рухливих. Гра -  це своєрідний простір вільних дій , де можна спробувати різні варіанти своєї поведінки. Тому чим частіше грається дитина в такі ігри, тим більше її досвід самостійних дій, тим легше їй буде вчитись діяти самостійно в реальному житті.

Важливу роль у вихованні у дитини  самостійності відіграє також дотримання режиму дня. Звичка до режиму, який включає до себе всі основні справи дня структурує життя дитини і дозволяє їй до кінця дошкільного віку навчитись планувати свій час. Якщо режим дня відсутній, то батькам доводиться постійно витрачати сили на організацію дитини, постійно «стояти над нею», вимагати, щоб вона виконувала ту чи іншу дію. Щоб виховати у дитини самостійність, необхідно послідовно дотримуватись правил виховання.

Самостійність є комплексною характеристикою особистості, вона має певні необхідні складові:

-         незалежність,

-         ініціативність,

-         самооцінка

Слід обов’язково показувати дітям можливості, які є у них  в тій чи іншій ситуації та давати їм право обирати самостійно, як вчинити. При цьому обов’язково разом з ними обговорюються наслідки, до яких можуть призвести їх дії.

Внаслідок цього у дітей формується досвід самостійних дій, який їм допоможе в майбутньому.

 

Риси самостійної дитини

Пам’ятка

1. Доводь розпочату справу до кінця.

2. Ніколи не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

3. Роби усе, що вмієш сам, без допомоги дорослих.

4. Дотримуйся порядку і чистоти у своєму ігровому куточку.

5. Скрізь і всюди дотримуйся бережного ставлення до своїх речей.

6. Виконуй свою роботу добросовісно.

Будь наполегливим у досягненні мети.

 

Поради батькам

1. Не перенавантажуйте малюка своєю опікою та контролем.

2. Хваліть дитину за самостійні рішення.

3. Радійте самостійності дитини.

4. Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама.

5. Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сам, тобі це під силу, у тебе вийде.